Анархо-еротичний драйв однієї подорожі не без головних героїв

Рудощокий мідний бомж на центральному вокзалі Донецька проводжав п’яних панків сталеварним поглядом. Залізничний дощ вирішив трохи притримати принади похмурості і дощ тимчасово не стався. Мокрий асфальт сичав холодним матом непогоди. У наплічнику одного із організаторів булькав провізорний «Шабо» конфіскований в одного ненормованого поета. Запотілий вагон обіцяв розігрів. Вилучений фанат з футболу клеїв єхидні посмішки і дівчат. Без трофеїв не можна, – подумав я, – і чорно-поморанчева гадюка «Шахтаря» обплутала наглий карк. Нарешті поїзд Донецьк-Мелітополь проковтнув якісь ящики, поетів, 6-місячну дитину і рештки людей в своє черево. Коньяк було вилучено на користь тих, хто хотів дуже пити. Поїзд рушив і незабаром спорожніла пляшка та гучні розмови о надцятій годині ночі погукали до нас ментів. Пляшчина навідріз відмовилася давати відбитки пальців і свідчення проти нас тож менти скоро повірили, що то вона з’явилася раптом. Щоправда одному з конкурсантів алкоконкурсу зробили наголос на те, що Дейл їде в іншому потязі, але… Квиток у Чіпа вказав протилежне. Чесні менти побажали добраніч і ліхтарі змовкли до ранку.

Мелітополь. Чомусь уявилося руденьке дівчатко і починаючи з восьмої ранку воно почало настирно мене зсексуалізовувати. Алкоголь починав нейтралізовуватися тож я зрозумів, що хочеться иншого. Втричі молодша за мене невідома особа скоро набридла, але чомусь говорити з нею таки було приємно. Невдовзі сталося Запоріжжя. Пора згадувати імена, – подумав я, – і нас зустрів Патріарх Запорізької тусівки Олесь Барліг. Настирно всі посунули на телепузію. Далі кава і бісквіти, далі інтерв’ю в якому участь приймали всі наші. А точніше Ярослав Мінкін та Євгенія Чуприна щось таки говорили під час передачі «політкухні», решта учасників поїдало конфісковані у режисерів програми шоу-салати. Щоправда перед тим добряче наковтавшись у студії слиною. До речі, голодні дівчатка, при спостереженні за ними, викликають крайню стурбованістьJ

ЗНУ. Нержавіюча підкова розкурювала очікуючих. Часу було достатньо і дехто з наших, а саме Таня Ковалевич потягнула піплів снідати у дешеву кнайпу «Тетянин день». Пахло навареним і невиспаним настроєм. Хтілося залитися кефіром. Спектральні вітражі розігріли розмову поміж мнов і поетесою Женею Чуприною. Згадалося Лукомор’я Олександра Бакенбардовича і невідомої національности дух кухні таки вигнав співрозмовників на вулицю. Температура тіла в декілька разів перевищувала вуличну – раптовий аспірин врятував ситуацію. Пахло дівочою красою і нещодавно посадженими крокусами. Можливо то і до нашого приїздуJ. Починався слем-турнір і зал перенасичений слухачами та журналістами нашорошив вуха. Випадкове провокаційно-одягнуте журі приготувалося нас засуджувати. Звернув увагу на таке. Насичення залу складалося переважно із жіночої аудиторії, наші слемери були переважно жіночі, хлопців-слухачів майже не було. Певно бояться вони еро-сильної поезії. Але ж чи не пора весну розпочати теплом, тож хто це краще зробить за жінку?

Поети розширювалися. На орбітальній станції фестивалю «Заборона на Заборони» з’явилися Лада Хортич, Лариса Омельченко, Анастасія Сибірська, Лєра Шварц, вищезгаданий Патріарх «двох дев’яток», Таня Савченко та й ті, кого я не знаю. Наша команда у складі еро-звабливої Тані Ковалевич, скромної, але жорстокої до алкоголіків, Лізи Несової, екстремальної мами з малюком Юлі Красільнікової, мого янгола-охоронця фесту і приємної співрозмовниці Жені Чуприної, напрочуд талановитого і чудового перфоменса Ярослава Мінкіна, ну і певно що мене (на анархо-панків не існує позитивних характеристик). А ще з нами постійно був журналіст, ім’я якого не пригадую.

Виступили чудово, але я слеми недолюблюю і не виступав натурально. Тим пак щось мене поперло читати нове і бачачи своє «незрозуміло що» прочитав лажово. Антицензурні студентські парти, фарбовані ще певно останній раз Отаманом Мухою, гріли душі книг і текстів. Лесин букварик сленґу спокійно спостерігав за своїми вихованцями. Переможець слем-футболки «Цензура – це мат», з інтимними ножицями біля дечого, сталася Таня Ковалевич, яка таки зважилася на 10-відсотковий стриптиз, кидаючи в публіку свої трирічні рукавички, та кофту лишаючи себе в червоній сексопільній маєчці напоказ збудженим поглядам. Жаль, що чесні дівчата не ходять в саунуJ. Але особисто мені найбільше запала до душі журналістка яка брала в мене інтерв’ю. Без ніяких там розводів і спонукань до чогось. Відкрию правду. За довготривалий спокій я просто закохався…

Друга частина відбувалася в іншій аудиторії під пильним КДБ-шним поглядом двох викладачів. Тема дискусії «Як правильно матюкатися і в якому місці краще від ментів та від дітей зберігати парнуху». Сказати було що на дві години, але коли по залу почали літати дракони Мінкіна я зрозумів чому дівчаток не цікавить секс.

Прощання. Поїзди, маршрутки в даль, і… щезаючі поети до своїх місцеросташувань. Що поробиш – проблем не існує лише під час фестивалів, а далі щось згадується домашнє. Рештки бомонду досиджувало останки часу в «пузатій хаті», продовжувало дискусію, але вже на тему прочитаних нещодавно книг і… також розбігалися. В мене автобус на ранок, тож з Олесем рушаємо до нього домів. Гостинно повечерявши я розумію ціну своїм шкарпеткам суну собі під ніс і тихенько засинаю.

Автовокзал. Довга дорога до Харкова, автобус спізнюється, на вісім хвилин спізнююсь і я на електричку. Наступна через 4 години. Жорстоко пасуть менти, але чомусь не вітаються. Замотуюсь у «шахтарський» шалик і через пару годин ввалююсь у прибулу електричку і засинаю коло вікна. З вікна безбожно дме. Чотири години дороги, вдома зелений чай, провали в безодню сну. О 4 ночі падаю в Інтернет – опухле горло заважає спати. Заважали спати і приємні спогади… Скілько старих знайомих і друзів. На ранок застуджені будні – я вдома знову потрібен лише своїм дітям…

P.S. Навмисно не хотів описувати самі поетичні читання і вражаючу поезію деяких осіб. Це вже дійсно мій норов – не люблю повторів, бо знаю, що і без мене буде багато чого написано.